Молитва о благословенє пасѣки

Боже, великій въ милосердію и предивний  въ чудесахъ твоихъ, подавшій  на услугу родови людскому всяке сотворѣнє земне и обертаючій майже кожде порушенє й найменшой мушки въ хосенъ чоловіка!  Прийми умиленну молитву мою, яку до Тебе за найхосеннѣйшу на земли муху приношу, и якъ въ давнину зволил єси даровати народови Израильскому краину пливучу молокомъ и медомъ, и годовати слугу твого Іоана въ пустини диким медом, такъ споглядай милостивимъ окомъ промислу твого и на мою пасѣку, яку зъ твоєи ласки я завести успѣв(-ла). Охороняй єѣ, Блаже, ôдъ ворожихъ нападôвъ, подавай веремя для ихъ працѣ, умножуй ихъ и ôдвертай ôдъ нихъ всяку погубну заразу; Ти бо одинъ єси Податель всякого блага, и Тобѣ  славу возсилаю, Отцю и Синови и святому Духови,  аминь.

„Молитовник з 1820р.”

В стародавній Палестині бджоли жили в значних кілкостіях, гніздились в печерах, скалних щелях а також прегнилих пнях дерев. В найдавнійших часах мешканці тієії Землі добували мед, відбираючи цого диким бджолам, але вже під кінець ІІ тисячоліття п.н.Х. розводили ціого комаха. Коли Ізраільтани почали утримувати при домівках джерела молчат; можемо тільки ствердити що паступило це не пізніше як Х століць п.н.Х. Потверджує це Бібля, а вона зявилась у тому часі. Бібля стверджує також факт що довгіц час тривали ці два способи добування овочів праці бджіл – збираня меду від бджіл що жили дико і добуваня меду з штучних осел, тобто улів. Першим – як свідчит бібля – бджіларем Ізраільськім був внук Каіна Тубаль-Каін, хоч за професією був ковальем. Упомінучи вижче коваль був твкож винахідником. Одного разу провів він пробу винайденой собою пили вирізуючи  нею частини пня дерева, в дуплі якого посадив рій бджіл. Вирізану частину пня поставив в саді свого дому і таким чином стався першим бджолярем. Таким чином натурална борць замінилася в уль. Мешканці стародавніого Ізраіля будували декілка видів вуликів, невдоволнянючись методою Тубаль-Каіна, тим більш що у ціому краю ніколи не було забогато дерев та іще достатньіо великих щоб можна було скористатись ними як борцю. Отож білше розповсюдженя мав керамічни уль, який і тепер в теплих, кліматичних сверах з малою волохістю. Робили його з глини і соломи і сушили на сонці.

Бджола в Ізраільскій репутації тішилась великою шаную. Мед порівнували до чогось дуже цінного, він був синонімом богацтва (Пс. 19.11; 119,103; 81,17 Пр.. 24,23; 25,16;  Із. 7,15; 7,22;  Ez.3,3; 16,13; 27,17),  «якіж солодкі Твоі слова піднебінію мому! Воне солодше устом моім ніж мед». Бібля часто говорит о меді називаючи його «дебаш», хоч під тим іменем криются інші відміни солодощів. В книзі Еклезясти зустручаємо зврот: «Головні потреби для життя людини це: вода, вогонь, залізо, сіль, молоко, пшеничний хліб, мед, виноградні грона, олива та одяг».  Ізраільська традиція щей тепер переказує нам поговірку про край що тече молоком і медом. Вартість меду була дуже цінна бо патріарх Яків стверджував що він (мед) є одним з найціннійших богацтв його батківщини. Медом також платили харач сільнійшим народам – Егіптяном і Вавилоняном. (5М. 27,23; 31,20; Єг..5,6; Єр. 11,5; 32,22; Єз. 20,6; 20; 15). Мед яко важана їіжа був також їіжею чистою. Їів його святий Іван Предтеча (Мт. 3,4; Мр. 1,6) а і сам Христос споживал його навід по воскресінію (Лк. 24,42) В Біблі часто читаємо про мед що тече зі скали «Поставив його на високій Землі щоб їів овочі краю, щоб ссав мед зі скелі». Така теча меду є наслідком чрезмірноі жари з одночастним переповненіям медом бджільанняого пластра. Тоді відривалися пластри з медом. Кілкість таких гнізд мусіла бути у стародавньому Ізраілі досить значна і праця при них полагала на так званому періодичному спіянію меду, котрий спливал по скелі. Було це трудне завданнія, бож бджоли часто атакували, тож напад противнніків часто порівнювали з нападом бджіл (М5 1,44; Пс. 118,12;  Із. 7,18).

На Новгородзькій і Києвскій Руси барті давали біла 1 пуда меду (біла 16,5 кг.) і до двох фунтів воску. Таку кілкість можна було дістати в медні літа, забираючи бджолам вес зібраний мед. Мед був так цінним товаром що Чужі володарі приймали його як дар від руских князів, а вони розточували над бджіларством юридичну опіку.

Опікунами бджоларів є святий Саватій і Зосіма з Соловецького Монастира.

Але на той час, коли на островах вирішив поселитись християнський подвижник Саватій, вони вже вважались непридатним для життя місцем, і місцеві рибалки усіляко відмовляли Саватія від його задуму. Тим не менш, безлюдне місце, подалі від цивілізації, було саме тим, що шукав подвижник, і він вирішує переселитись туди. Сталося це в 1429 році. Після смерті Саватія на Соловецькі острови переселяється преподобний Зосима, який також шукав відлюдного місця для перебування в молитві. Але саме за Зосими на острови починає стікатися значна кількість людей, що бажали жити з ним та повчатись від нього. Так Зосима поступово стає організатором монастирського господарства, яке б задовольняло потреби братії. І з часом монахська братія обирає Зосиму першим Ігуменом Соловецького монастиря. Незадовго до загибелі преподобний сам виготовив собі труну, в якій і був похований. Багато чудес було засвідчено, коли Зосима та Саватій являлись рибалкам, що гинули в морі. Преподобний Зосима також є покровителем бджільництва, часто до нього звертаються підчас хвороби.

Св. Зосіму святкуємо 30 квітня,  св. Зосим, як і Саватій, вважається покровителем бджіл. Віддавна на Україні, де був вельми розвинений цей промисел, пасічники особливо шанували своїх патронів, насамперед Зосима. Всюди на пасіках з початком медозборів виставляли ікони захисника бджіл, відправляли молебні і влаштовували різноманітні обряди. У побутовому житті було безліч пасічницьких молитов та заклинань од злодіїв, хижаків, мору тощо.

У цей день власники бджіл тричі обходили пасіки зі страсною свічкою та свяченою водою, скроплювали нею всі вулики, а при вході прибивали «вовчу пащеку», щоб бджоли «могли одгризтися від напасників». Про бджіл, які вважалися священними створіннями (їх не можна було проклинати, навіть казати, що вони «здохли», а тільки «згинули», «вимерли», бо «то Божа комаха»), побутувало безліч прислів’їв та прикмет

На Преображенє Господнє повернувшись із церкви, господар з “трійцею“ обходив пасіку, потім запрошував родину до столу. Спасівський обід складався переважно з борошняних та овочевих страв і холодної риби.  Відтак зі Спасом тісно пов’язані пасічницькі турботи. Перед тим як приготувати щільники для посвят, господар читав молитву перед іконами Зосима і Саватія – покровителями бджільництва, що часто знаходились на пасіці. Найкращі щільники відбирав для церкви, а решту складав у кадубок або ж стоплював, ретельно перем’явши вощину дерев’яним макогоном. Віск, що спливав наверх, йшов на виготовлення свічок, а барниця (залишки стопленого меду) – на обрядовий напій конун.